Теоретичне обгрунтування досвіду

Оптимальні умови для формування життєво компетентної дитини існують у позашкільній освіті, яка являє собою тип освіти, об’єднуюча виховання, навчання і розвиток в єдиний процес з метою задоволення і розвитку пізнавальних інтересів, творчого потенціалу, що сприяє самовизначенню, самореалізації та соціалізації особистості.

Поняття «компетентність» та «компетенція» науково обґрунтовані вченими країн Європейського союзу у середині 80-х років минулого століття (О. Бадер, Д. Аертенс, А. Шелтон та ін.). Питанням реалізації компетентнісного підходу в освіті в даний час займається велика кількість вчених-педагогів (А. С. Бєлкін, Е. Ф. Зеєр, І. О. Зимня, О. Є. Лебедєв, А. В. Хуторський, Т. Ковальова, Д. Б. Ельконін, В. В. Башев, Ю. В. Сенько, А. М. Аронов і ін.). Осмислення методологічних засад компетентнісного підходу, досвід його впровадження в освіті представлено в дослідженнях Н. Бібік, Л. Ващенка, І. Єрмакова, І. Зимньої, О. Локшиної, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачевої, А. Хуторського та інших [2].

Для сучасної системи позашкільної освіти важливими є дослідження британського вченого Дж. Равена, який вважає, що компетентнісний підхід передбачає виявлення в дитини унікальних якостей, важливих для успіху в тій чи іншій сфері діяльності; визначення таких освітніх цілей, коли на першому плані – творчий розвиток особистості; упровадження форм і методів навчання, що сприяють виявленню та формуванню компетентностей особистості з урахуванням її здібностей та інтересів; відмова від традиційних систем оцінювання досягнень [3].

Аналіз педагогічної теорії свідчить про істотне зростання досліджень, присвячених інформатизації освіти й впровадження інформаційних технологій. Базуючись на основних положеннях формування та розвитку суспільства, економіки знань та можливостях сучасних ІКТ, науковці та педагоги практики активно досліджують питання використання інформаційних технологій у викладанні окремих предметів (Л.А.Карташова, Т.І.Коваль, Н.П.Кочубей), особливої уваги заслуговують дослідження, спрямовані на вивчення ролі віртуальних співтовариств у формуванні інформаційно-комунікаційної компетентності школярів (А.В.Свєтлорусова), досвіду інтеграції мережних інформаційно-комунікаційних сервісів і ресурсів до навчального процесу (В.О. Черненко). Проблемам використання можливостей соціальних сервісів в освіті присвячені праці В. Бикова, Е. Патаракіна, М. Резніка, Б. Ярмахова, Тима О’Рейли та ін. Проте у педагогічній літературі не знайшли достатнього висвітлення шляхи використання мережевих сервісів, технологій хмарних обчислень у діяльності позашкільних закладів в розрізі роботи гуртка [4].

На основі результатів аналізу наукової літератури з’ясовано, що «соціальний мережевий сервіс» - віртуальний майданчик, що зв'язує людей у мережеві спільноти за допомогою програмного забезпечення, комп'ютерів, об'єднаних у мережу (Інтернет), та мережі документів (Всесвітньої павутини). Ефективне використання соціальних сервісів в навчально-виховному процесі передбачає: уміння пропонувати соціальні сервіси, з якими вихованці можуть відчувати себе комфортно; використання соціальних сервісів має бути регулярним, забезпечуючи дружне середовище [5].

Можливості доступних безкоштовних соціальних сервісів та мереж, доцільно використовувати з навчально-виховному процесі.